У 1895 р. французькими винахідниками братами Луї та Огюстом Люм’єр був запатентований новий технічний апарат, який здобув назву «кінематограф», що в перекладі з грецької означає «пишу рух».
Перший публічний платний кіносеанс відбувся в Парижі, у «Гран кафе» на бульварі Капуцинок 28 грудня 1895 р. Фільм складався зі сцен, що були зняті з натури: «Вихід робітників із фабрики Люм’єр», «Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота», «Руйнування стіни», а також комічну сценку «Политий поливальник». Довжина кінострічки була 15—20 м, тривалість демонстрації — приблизно 1,5 хв. Сеанс мав колосальний успіх. Так брати Люм’єр започаткували кінодокументалістику.
Невелика довжина кінострічок була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Однак вже у 1900 р. їх довжина збільшилася до 200—300 м, а тривалість демонстрації становила 15—20 хвилин. Удосконалення знімальної та проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини кінострічок, підвищенню якості та кількості художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури. Спочатку кінофільми були чорно-білими та німими. Щоб створити виразні образи, акторам того часу доводилося передавати свої думки, настрої та почуття через жести й міміку.
Перший колір у кіно з’явився в 1925 р. у декількох епізодах фільму «Привид опери».
У 1926 р. з’явився перший звуковий кінофільм — «Дон Жуан «. У ньому звучав записаний на плівку музичний супровід. Так кінематограф повністю сформувався як самостійний вид мистецтва. Поступово були вироблені притаманні лише йому художні засоби.
Поширення та популярність кінематографа забезпечили йому економічну вигідність, що, однак, не могло не позначитися на художній цінності кінокартин. Разом з тим почали формуватися жанри кінематографа, оформилися їх художня своєрідність та специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів.
