понеділок, 10 грудня 2018 р.

Франція-батьківщина кінематографу

У 1895 р. французькими винахідниками братами Луї та Огюстом Люм’єр був запатентований новий технічний апарат, який здобув назву «кінематограф», що в перекладі з грецької означає «пишу рух».
Перший публічний платний кіносеанс відбувся в Парижі, у «Гран кафе» на бульварі Капуцинок 28 грудня 1895 р. Фільм складався зі сцен, що були зняті з натури: «Вихід робітників із фабрики Люм’єр», «Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота», «Руйнування стіни», а також комічну сценку «Политий поливальник». Довжина кінострічки була 15—20 м, тривалість демонстрації — приблизно 1,5 хв. Сеанс мав колосальний успіх. Так брати Люм’єр започаткували кінодокументалістику.
Невелика довжина кінострічок була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Однак вже у 1900 р. їх довжина збільшилася до 200—300 м, а тривалість демонстрації становила 15—20 хвилин. Удосконалення знімальної та проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини кінострічок, підвищенню якості та кількості художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури. Спочатку кінофільми були чорно-білими та німими. Щоб створити виразні образи, акторам того часу доводилося передавати свої думки, настрої та почуття через жести й міміку.
Перший колір у кіно з’явився в 1925 р. у декількох епізодах фільму «Привид опери».
У 1926 р. з’явився перший звуковий кінофільм — «Дон Жуан «. У ньому звучав записаний на плівку музичний супровід. Так кінематограф повністю сформувався як самостійний вид мистецтва. Поступово були вироблені притаманні лише йому художні засоби.
Поширення та популярність кінематографа забезпечили йому економічну вигідність, що, однак, не могло не позначитися на художній цінності кінокартин. Разом з тим почали формуватися жанри кінематографа, оформилися їх художня своєрідність та специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів.

четвер, 26 квітня 2018 р.

Пародія


Пародія — комічне або сатиричне наслідування іншого художнього твору.
Пародія в перебільшеному вигляді відтворює характерні особливості оригіналу. Зазвичай вона навмисне будується на несподіваності стилістичного і тематичного планів тесту: наприклад, «низький» предмет описується «високим» стилем («бурлеск»), а «високий» — низьким стилем («травестія»).
Пародіювати можна однин конкретний твір, твори деякого автора, твори деякого жанру або стилю, манера виконання і характерні зовнішні ознаки виконавця (якщо мова йде про актора або естрадному артиста). Пародії можуть створюватися в різних жанрах і напрямах мистецтва, в тому числі:
-літературні пародії
-кінопародія
-Сайти-пародії

Фантастика


Фентезі (англ. fantasy — фантазія) — літературний  жанр фантастичної літератири, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю.

Магія й інші надприродні явища не обов'язково повинні бути головними елементами сюжету, теми чи місця дії, проте в будь-якому випадку вони присутні у творі як частина картини світу. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де чари є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.

Найголовнішими рисами жанру є фантастичні елементи, включені у внутрішньо цілісне місце дії, а незмінною темою — запозичення з міфології та фольклору.Така структура допускає існування будь-якого фантастичного елементу: він може бути прихованим, або проникати в на вигляд реальний світ, може втягувати героїв у світ із саме такими елементами, або може відбуватися у вигаданому світі, в якому такі елементи є невід'ємною частиною.По суті, фентезійний світ керується законами, які сам створює, дозволяючи використання магії та інших фантастичних прийомів, однак залишаючись внутрішньо цілісним.

Розважальне телебачення


Звіс­но, на­ше те­ле­ба­чан­ня да­ле­ке від мо­де­лі іде­аль­но­го, але з кож­ним ро­ком спо­сте­рі­га­єть­ся тен­ден­ція до йо­го вдос­ко­на­лен­ня та пі­д­ви­щен­ня со­ціаль­но­го рів­ня. Роз­ва­жаль­не те­ле­ба­чан­ня – не ви­ня­ток. За остан­ні кіль­ка ро­ків во­но, ма­буть, зро­би­ло най­ви­щий стри­бок, який тіль­ки мо­гло зро­би­ти. Сві­то­вий дос­від ба­га­то в чо­му вия­вив­ся при­кла­дом для нас­лі­ду­ван­ня, але нез­ва­жаю­чи на це, ук­ра­їнсь­ким те­ле­ві­зій­ни­кам усе ж та­ки вда­ло­ся вне­сти де­що своє, ме­нталь­не, те, що вла­сти­ве й ці­каве са­ме ук­ра­їн­цям. Од­нак перш ніж ана­лі­зу­ва­ти ти­пи ук­ра­їнсь­ких роз­ва­жаль­них про­грам та їх­ні функ­ції, тре­ба з'яс­ува­ти, чо­му гля­дач пра­гне на­сам­пе­ред за­до­во­лен­ня "роз­ва­жаль­них по­треб"? І де по­чи­на­ють­ся джерела "роз­ва­жаль­но­го"?

По­нят­тя "роз­ва­жаль­ні про­гра­ми" по­хо­дить від слів "роз­ва­га", "гра", "ви­до­ви­ще". Адже підгрун­тям будь-якої роз­ва­жаль­ної про­гра­ми є гра, от­же, ці про­гра­ми нео­д­мін­но ма­ють бу­ти ви­до­вищ­ни­ми, а роз­ва­га – не­від'єм­на ча­сти­на по­нят­тя "роз­ва­жаль­ні про­гра­ми". Як­що з'яс­ува­ти тлу­ма­чен­ня ба­зо­во­го тер­мі­на "роз­ва­га", то су­ча­сний слов­ник ук­ра­їнсь­кої мо­ви по­дає два ва­рі­ан­ти виз­на­чен­ня лек­се­ми "роз­ва­га".

неділя, 25 березня 2018 р.

Реклама


Реклама стала нині частиною повсякдення, без неї важко уявити сучасне життя. Вона створює віртуальний світ і залучає до нього споживача, формуючи його інтереси й потреби. Реклама багатофункціональна: вона має економічний, соціальний, політичний, культурний, просвітницький, психологічний, естетичний вплив на суспільство.
Реклама передбачає цілеспрямовану організацію заходів для отримання певної вигоди (прибутку, сформованої громадської думки, політичної мети). Проте вона здатна не лише формувати споживацькі стереотипи й еталони, а й акцентувати увагу людей на таких важливих проблемах сьогодення, як стан навколишнього середовища, охорона здоров’я, гігієна й санітарія. У даному разі рекламі притаманні правдивість, гуманізм. Цивілізована реклама не маніпулює суспільною свідомістю, а стимулює актуальні, спрямовані на саморозвиток потреби, збагачуючи людей новими знаннями й досвідом.
За спрямованістю розрізняють рекламу комерційну (бізнесову, товарну) та соціальну, зокрема політичну, просвітницьку тощо. За характером вплив рекламних засобів може бути індивідуальним та масовим, тобто розрахованим на широке коло споживачів.

Залежно від території рекламу поділяють на локальну (охоплює торговельний заклад або населений пункт); регіональну (охоплює певний регіон), загальнонаціональну (в масштабах однієї держави) і міжнародну.
Реклама є комунікативним процесом, її сенс схоплюється миттєво і засвоюється на рівні підсвідомості, коли ми гортаємо сторінки преси, слухаємо радіо, дивимося на екран телевізора або подорожуємо лабіринтами Інтернету. Для цього використовують спеціальні рекламні прийоми комплексного впливу на людину з метою привернути її увагу, зацікавити й переконати: повтори тексту, гіперболізація, посилання на думку фахівців чи авторитетів, креативні візуальні ідеї тощо.

Реклама існувала починаючи з античних глашатаїв, що сповіщали про театральні або спортивні видовища. Її вплив підвищився з поширенням друку. Стимулюючи прагнення людей до задоволення різних потреб, реклама сприяла продуктивності виробництва. Сучасні ЗМІ перетворили її на бізнес. Приміром, телебачення заповнене рекламними роликами. А з поширенням Інтер-нету реклама охопила колосальні території й усі категорії споживачів. До засобів розповсюдження рекламної продукції належать: кіно, відео, телебачення (короткометражні фільми, слайд-фільми, рекламні передачі, ролики, телезаставки);
радіо (інтерв’ю, рекламні передачі та повідомлення, радіорепортажі); періодичні друковані видання (газети, журнали з рекламними оголошеннями й статтями);
поліграфічна продукція (плакати, афіші, листівки, буклети, каталоги); пряме розсилання (рекламні поштові пропозиції, інформаційні листи); зовнішня реклама (білборди, плазмові екрани, транспаранти, вказівники, панно, вивіски та вітрини магазинів);
світлова реклама (статичні й динамічні лайтбокси, електронні табло, газосвітлові оголошення, «рядок, що біжить»);
реклама на транспорті (зовнішнє оформлення автомобілів, трамваїв і тролейбусів, вагонів метро, реклама в салонах громадського транспорту);
ярмарки, виставки (презентації, прес-конференції, «круглі столи», зустрічі з фахівцями, демонстрація товарів, дегустація продуктів); Інтернет (слайд-фільми, відеокаталоги, оголошення, банери).Під час розповсюдження реклами поширюють складові елементи фірмового стилю виробника: товарний знак або емблему, логотип, слоган, корпоративний колір, сувенірну продукцію.

Музичні відеокліпи


Музичні відеокліпи — це ілюстрація пісні. їх створюють за всіма законами фільму: драматургії, режисури, монтажу. Режисер-постановник розповідає історію, втілює ідею завдяки миттєвим зоровим образам.
Існують сюжетні та безсюжетні відеокліпи, мультиплікаційні, яким притаманне поєднання реального, мальованого і комп’ютерного зображень. Також інколи застосовують танцювальні композиції.
Відеокліп створюють переважно засобами кінематографа з використанням сучасних цифрових технологій. Інтерпретація музики у відео-кліпі — це не лише нова аудіовізуальна форма її екранної презентації, а й новий спосіб пропаганди мистецтва. Кліпи також пропагують певний стиль життя, моду, манеру поведінки.
Українська музика стрімко прогресує, створюються відеокліпи до пісень з використанням найновіших електронних технологій.
Нині перевагу отримують не інформаційні, як раніше, а розважальні телепрограми, які заповнили ефір. Сучасне телебачення орієнтується на виробництво різноманітних розважальних телешоу, а саме: дискусії та дебати, ігри та лотереї, змагання та конкурси тощо. Вельми популярними стали ток-шоу — екранна форма розмовної журналістики, яка поєднує ознаки інтерв’ю, дискусії, діалогу. Наток-шоу до студії запрошують цікавих людей, компетентних експертів, інколи до розмови долучаються глядачі, що створює атмосферу публічності, підвищує емоційність передачі.
Різновидами ток-шоу є телеміст — двосторонній діалог різних аудиторій або експертів з різних міст за допомогою супутникового зв’язку, а також теледебати, особливо популярні під час виборів. Драматургія ток-шоу вибудовується з послідовності запитань, які спочатку визначають інтригу, а потім розгортають сюжет програми.


середа, 21 березня 2018 р.

Телебачення: погляд у світ


Ми живемо в епоху глобального панування медіа. Чи завжди ми усвідомлюємо значення таких поширених слів, як медіа-куль-тура, медіа-простір, медіа-освіта, медіа-технології? Медіа всебічно впливають на всі сфери діяльності людини — від пізнання до дозвілля. Отже, кожній людині потрібна медіа-грамотність, щоб критично сприймати інформацію. До медіа зараховують друковані видання, фотографію, пресу, кінематограф, відео, радіо, телебачення, звукозапис та Інтернет.
           З-поміж усіх них найпотужніший вплив має телебачення.
Відповідно до суспільних потреб воно виконує такі основні функції:
— хронікальна (оперативне подання інформації — соціально-політичної, економічної, культурної, спортивної тощо);
— просвітницька та освітньо-виховна (поширення знань із різних галузей науки, культури; залучення до загальнолюдських цінностей);
— розважальна (забезпечення змістовного і цікавого дозвілля, отримання насолоди від інформації, що сприймають);
— рекламна (повідомлення, оголошення, довідки, інформація).
У наш час супутником телебачення став Інтернет. Проте саме телебачення є одним із основних джерел пізнання художніх цінностей та інструментом популяризації мистецтва в різних регіонах. Не виходячи з дому, ми можемо віртуально відвідати музей і театр, послухати музику, переглянути улюблений кінофільм.
Програма на телебаченніце обєднана творчою ідеєю сукупність передач, яка має постійну назву і транслюється в ефірі з певного періодичністю.
Передачею називають змістовно завершену частину телепрограми, що має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський знак і може бути використана незалежно від інших частин програми.
Телерадіотрапеляція здійснюється наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками.
Телебачення разом з кіно і відео належать до так званих екранних мистецтв, яким притаманні спільні засоби художнього вираження. Телебачення як вид художньої творчості має специфічну мову: зображально-виражальні засоби і сукупність технічних прийомів, за допомогою яких автор втілює свій задум.
На телебаченні працюють люди різних професій. Тут створюють суто телевізійні художні продукти: телемости, відеокліпи, телепередачі, телешоу, телесеріали тощо, над якими працюють сценаристи, режисери, актори, звукорежисери, освітлювачі та інші фахівці кіно і телебачення.
Жанрова система сучасного телебачення достатньо різноманітна. Окремі жанри мають мистецьку природу (телевистава, телефільм, мультфільм, серіал, музичний відеокліп, талант-шоу, трансляції концертів і вистав тощо). Інші — яскраво демонструють властиві їм видовищні риси (популяризаторські передачі мистецького напряму, ток-шоу, інтелектуальні та розважальні ігри, жартівливі програми, трансляції спортивних змагань). Деякі спрямовано на виконання суто інформаційної функції (новини, інтерв’ю, бесіди, репортажі, журналістські розслідування, теледебати). Проте навіть і ці тележанри характеризуються певними художніми виражальними засобами, а саме: акторська майстерність ведучого, яскраве і влучне звукове рішення телепрограми, операторська майстерність тощо.